Рік тому разом із студентами міжнародних відносин та іноземних мов розпочали безкоштовні курси англійської мови для дітей з інтернатів. Спільно розробили методику, продумали систему контролю, мотивації і запустили. Спочатку була одна група, потім ще одна і ще одна.Вже тоді я побачив феномен, що з одного боку студенти, які, маючи змогу посидіти в кав’ярні чи в соц. мережах - вконтакті, однокласниках чи фейсбуці, свідомо пішли на конфлікт із внутрішнім «я». Адже в цей час готувались до занять і йшли в інтернат до дітей, щоб навчити їх іноземної мови. Створити для них можливість бути конкурентними в цьому житті.
З іншого боку, навряд чи є в світі багато дітей, які у 5-6 класах, ще й із не зовсім благополучних сімей, самі захочуть йти на заняття і вчитись чогось невідомого. І не просто йти, побавитись, а й вчити то все. А такі діти знайшлись.
І це ще не все. Ще приємніше було потім. На заняття прийшли двоє діток – сказали, що вони теж хочуть вчити мову, - «наші друзі сказали, що тут є така можливість і ми хочемо вчити».
Гарантії, що здобуті учнями знання зіграють вирішальну роль у їх житті чи, що це вплине якось на студентів, не має. Це їх життя. І відповідальність теж їхня. Але що точно знаю. Що діти, що студенти вже змінились. Вони вже інші. Вони знайшли силу волі підійнятись і піти вперед – не егоїстично для себе, а для когось, разом з кимось.
На цьому все не закінчилось. З діток, що вчились в інтернаті, ми побачили дуже наполегливу дівчинку, спрага якої до знань вразила б мабуть 90-річного професора. Завдяки власникам двох готелів нам вдалось домовитись там про стажування для неї. Після цього вона ще більше змінилась. Тепер вона ледь не щодня телефонує і каже, - «допоможіть мені із хімією, німецькою, математикою. Мені ж вступати скоро в технікум. А я не розумію цих прикладів».
Це зараз так. А на першому занятті англійської мови було інакше. Вона посиділа півгодини і сказала, – «я нічого не розумію, мені ні до чого це навчання». Встала і вийшла з кабінету…
Це зміна довжиною у 10 місяців…
Щось змінилось... Це важко описати і мабуть ще важче повторити. Бо це треба пережити, воно має йти зсередини. Але цей світ вже точно не такий як був раніше. Одна маленька дія змінила його. Бо все розпочалось з одного простого кроку: «Привіт, маю ідею проекту, давай зустрінемось».
Подзвоніть саме зараз – нехай це буде божевільна думка, але якщо вона комусь потрібна, вона вже важлива. Світ насправді такий гнучкий, він тільки і чекає від нас рішень…
До речі, зараз ми розпочинаємо 2 рік проекту англійської мови для багатодітних та малозабезпечених сімей. Шукаємо як студентів чи просто молодь, що готова викладати англійську мову, так і дітей, яким потрібні такі знання…
це мені нагадало легенду про хлопчика, який рятував морських коників від сонячного проміння...можливо, він не врятував всіх, але для кожного, кого він встиг кинути у воду досхід сонця, продовжувалося життя. Зміни залежать від кожного з нас :)
ВідповістиВидалити